Пам’ятаю як я перший раз я побачив цю картину, то спочатку не повірив своїм очам. Я думав, що то мені здалось, але ж ні.Неподалік прохідної Хмельницького пивзаводу продавали пусті пластикові пляшки сумнівного джерела походження, простіше кажучи із смітника.
Я не знаю як там справи нині, але тоді ти міг придбати пиво на розлив, але не міг у фірмовому магазині придбати нові пляшки щоб його туди залити. Звучить дико в наш час, але коли ти взагалі потрапляєш в той магазин, то чомусь виникає враження ніби так і потрібно.
Важко передати той дух совка, який ти відчуваєш перебуваючи там. Таке враження, що час там застиг: ті самі продавщиці в чепчиках, той самий грім від пустих скляних пляшок, які приймають там же, і навіть запах. ..
Там стоїть запах не генделика, як можна було б передбачити, а запах совєтського магазину. Я навіть не знаю як це передати, але цей тригер дитинства спрацьовує і все тут.
Та все таки, що я хотів сказати у підсумку. Ця картина уособлює велич комерційної думки наших людей. Вони можуть знайти місце, де можна заробити, але їх чомусь мало обходить власний клієнт та його здоров’я. Адже можна було торгувати новими пляшками, якщо фірмовий магазин не додумався, але ж навіщо платити більше? Ліпше помити пляшки зі смітника.
Останні коментарі