Андрій Бондаренко: “Чотири дні я жив на дереві, щоб дивитися на вулкан”

А

Він об’їхав 56 країн світу на трьох континентах та островах, ночував серед пустелі та у будиночку на дереві, бачив виверження вулкану, перебував у прадавніх містах та зонах військових конфліктів. Мандрував тими місцями, де жителі раніше не бачили білошкірих людей. Своїми спогадами й планами на майбутнє поділився тревел-блогер Андрій Бондаренко, який нині працює заступником Хмельницького міського голови.

Коли взагалі у вас вперше виникла ідея мандрувати?

Коли мені було років п’ять. Дідусь тоді весь час показував мені карти, і я вже у першому класі знав всі країни світу та їхні столиці. У радянські часи про подорожі за кордон можна було лише мріяти. А от реалізувати намір – важко. І минуло багато років перед тим, як я знайшов сильний ресурс почати подорожувати. Мені виповнилося 28-29 років, коли я зрозумів: життя іде і треба щось міняти.

Якою була ваша перша далека подорож?

Трешовою, складною. Я до неї рік готувався. Тоді був жахливий інтернет – Dial-up. Можна було додзвонюватися годинами. Я проїхав Туреччину, Сирію, Ліван, Йорданію, а закінчилася подорож у Єгипті. Тривала вона майже місяць. Стартував з Москви. Тоді у столиці Росії на вокзалах та аеропортах до людей чіплялися кавказці, жителі Середньої Азії. Існувала велика вірогідність, що тебе просто обчистять. Мені пощастило взяти чартер до Анталії за 77 чи 78 доларів. Це вважалося дуже дешево. В Анталії я сів на автобус та доїхав до кордону із Сирією. Там теж не без пригод. Оскільки треба було оформити візу заздалегідь. А я отримав лише йорданську і думав, що вона “прокатить”.

Йорданія

Начальник сирійкого пропускного пункту запросив мене до себе у кабінет, відкрив шухлядку і запропонував туди щось поклати. Після того, як я віддав 10 доларів, він штампанув мені візу.

Були й інші кумедні ситуації. Наприклад, у невеличкий автобус, який виїжджав з Дамаска, набилася купа людей, а на дах поклали багаж. Коли ми доїхали з Дамаска майже до кордону з Ліваном, виявилося – сумка одної людини десь випала. Розвернутися ж і вертатися назад тим же шляхом було неможливо. Бо це автобан. Там довелося прямувати до кордону з Ліваном, а звідти вже вирушати у Дамаск. А потім з Дамаска знову тією ж дорогою назад. На щастя, сумку знайшли.

Дамаск

У Лівані є дуже цікаве місто Баальбек, де є єдиний у світі моноліт, який важить 1000 тон. Ніхто не знає, як його зібрали взагалі. Ще є храми Юпітера і Бахуса колоною завтовшки понад 2 метри. Це така ж загадка, як і піраміди. Загалом же Ліван – неспокійне місце, де весь час якісь теракти, бої. Ту частину країни, яку я відвідував, контролювала Хізбалла (ліванська шиїтська ісламістська організація і політична партія).

Ліван же засновувався, як християнська країна…

Ліван створили християни. Їх було спочатку десь 40%. Коли я туди приїздив, їх залишилося 25%. Зараз – ще менше. Нині через військові конфлікти дуже некомфортно жити. Був такий період, що у Бейруті ворогували християнські угрупування між собою. Місто було розділене на дві частини. Перша – християнська. Інша – мусульманська. На мусульманській території шиїти воювали з сунітами. На християнській – два табори ворогували теж. І ці дві великі частини ще воювали між собою.

Ліван

А чому перша подорож і одразу у настільки проблемні країни?

Тому що я тоді дуже цікавився арабським світом та біблейськими речами. Від першої подорожі я отримав навіть більше, ніж хотів. Побачив чудові пам’ятки. Наприклад, Пальміра у Сирії (яку потім зруйнували) . Давні міста Тір і Сідон у Лівані. І вершина всього – це була Петра в Йорданії, давня столиця Ідумеї, якій майже 4 тисячі років. Це місто побудоване у скелях. Теж загадка, як його створили? Або пустеля Ваді-Рам на півдні Йорданії. Там пейзаж просто марсіанський.

Під час подорожей не виникала думка, що у насправді все було не так, як пишуть у класичних підручниках з історії?

Виникала. Не хочеться наші приклади наводити. Але…

Історію писали для підручників, ідеологій. А у житті воно може і не так відбуватися. Героїв придумують. Але ми розуміємо що це все одно потрібно робити.

Чи виявилася якась країна для вас нудною?

Менш цікавою здалася Сербія. Я там не побачив родзинки. На відміну від Хорватії. Це небо і земля.

Росіяни дійсно мають вплив на Сербію?

Мають, але я не почув якоїсь очевидної проросійськості. Там, до речі, велика діаспора була українська. Я якраз потрапив у Сербію на фестиваль української культури, з великим концертом. Туди з’їхалося багато українців з різних куточків країни. Вони, щоправда, не всі знали українську мову.

Сербія

Які навички ви набули, подорожуючи? Можливо, досконало вивчили англійську мову?

Я англійську не вивчив насправді. Знаю її, щоб дуже елементарні речі запитати. І цього зазвичай вистачає. А буває й таке, коли знання англійської не допомагають. Тоді на виручку приходять жести та інтонації. Вони для всіх народів універсальні.

Ви подорожуєте разом з родиною?

Рідко. Тому що дружина все ж більше любить комфорт.

Данія

У яку країну потрапити найскладніше?

Дуже мало інформації про Африку. Не про якісь туристичні місця і сафарі, а саме про реальне африканське життя. Мені було цікаво побачити їхні села, гори, пейзажі. У Африці ми з попутником три тижні їздили, а білих людей бачили, може, кілька разів.

Руанда

Чому для останньої далекої подорожі обрали Океанію?

В Океанії не все так важко, як здається. Насправді я мав поїхати до Ефіопії і вже повністю спланував подорож. Основна ціль – побачити виверження вулкану та озеро лави. Таких вулканів є всього п’ять у світі. Торік у африканське Конго я, до речі, з цією ж метою поїхав – на вулкан Ньїрагонго. Але тоді там відновилися військові дії, і цей етап подорожі втілити не вдалося.

Конго

За три місяці до подорожі в Ефіопію я прочитав, що у кратер вулкану обвалилася стінка, тож на озеро лави подивитися вже не вийде. Тому почав швиденько шукати альтернативу і зупинився на Океанії. Там на острові Танна (Вануату) розташований один з вулканів, який називається Ясур. Знайшов варіант, коли можна дістатися туди й назад за 1000 доларів. Спочатку добрався до Сінгапура. А звідти – до Фіджі.

Сінгапур

Фіджі – це такий океанський хаб, бо звідти вже розлітаються далі іншими островами Океанії. Назад вдалося взяти квитки з пересадкою у Сіднеї. За 7-8 годин я встиг оглянути ще й це австралійське місто. Я організував цю подорож всього за місяць. Це рекордний строк, бо інколи у мене на це іде і 6-8 місяців. У мандрівці до Океанії я здолав близько 50 тисяч кілометрів.

Сідней

Всього 2-3 ночі я перебував в отелях. Три ночі провів у літаках. У Сінгапурі у мене був хостел з місцем, схожим на полицю у шафі, куди я ледь вміщався. Але це єдине житло, яке коштувало більш-менш недорого – 41 долар. У столиці Тонги Нукуалофі я жив у хостелі, де 15-20 людей у номері без кондиціонеру та не відкривалися вікна.

Нукуалофа

4 ночі я провів у Вануату у маленькій дерев’яній хатинці на дереві, де стояло щось на кшталт ліжка. І весь цей час не припинявся дощ. Але перевага цього житла – звідти було видно вулкан.

Хмельницький активіст Артур Сторожук висловив у Фейсбук припущення, що ви поїхали в Океанію, оскільки там розташовані так звані “офшорні острови”. Вам не хотілося би якось відреагувати на це?

Я просто довго сміявся і показував це своїм друзям. Не виправдовувався, тому що у цьому нема сенсу.

У ваших подорожах траплялися якісь несподіванки, хвороби?

Я підхопив дві інфекції – грип та кишкову паличку – під час подорожі в Індію перед новим роком. І близько двох тижнів після повернення провів у хмельницькій інфекційній лікарні.

Тобто це правда про низьку якість питної води в Індії?

В Індії вода навіть на воду не схожа. Це щось таке мутне, яке смердить за 10 метрів. Але місцеві жителі звикли: купаються, п’ють, чистять зуби тією водою, де за традицією топлять трупи.

Ганг

Але водночас Індія – це країна, яка стрімко розвивається, постійно будуються нові підприємства. Саме в Індії один з найсучасніших аеропортів, які мені доводилося бачити.

Які стереотипи ви для себе спростували завдяки подорожам?

Про чорну расу дуже багато. Наприклад, часто пишуть, що в Африці небезпечно, що тамтешні жителі чіпляються до білих. Але мені, навпаки, траплялися дуже виховані люди. Ніхто не підвищував на нас голоса, не намагався обдурити, викачати гроші. Також мене вразило, що у селах всі, включаючи дітей, знають і мову племені, і англійську.

У кожному селі там по 2-3 школи. У Руанді за останні 20 років у 7-8 разів зросла чисельність населення. Хоча під час війни у 90-тих роках там загинула п’ята частина жителів. А у Конго і зараз війна, найкривавіший сучасний конфлікт за кількістю загиблих – близько 5 мільйонів.

Яка нація вам, скажімо так, не близька?

Напевно, це палестинці. За 2-3 дні мого перебування у Палестині всі абсолютно намагалися мене обманути, видурити гроші.

Палестина

Але, разом з тим, не можна сказати, що всі араби такі. У Сирії, Йорданії, Арабських Еміратах, Катарі я зустрічав надзвичайно добрих, порядних місцевих жителів. Найдобріші ж люди мені траплялися в Океанії та Індонезії. Там місцеві всміхаються просто від того, що тебе бачать, намагаються допомогти.

Чого, на вашу думку, бракує українцям?

Хотілось би, щоб українці були відповідальнішими, щоб у них була висока продуктивність праці. Бо, приміром, у європейських та азійських країнах люди реально пашуть. Вони ніколи не будуть у робочий час пити каву, ходити гуляти, виставлятися.

А хто дуже ментально близький до українців?

Мені здається, це іранці. Їх можна назвати нашими родичами. Бо вони теж вважають себе арійцями.

Тегеран

На яких континентах ви ще не були?

Це Антарктида, Південна та Північна Америка. Моя подорож у Патагонію, яку я планую зараз, буде першим візитом до південноамериканського континету. У мене підбирається цікава компанія.

З ким найкомфортніше подорожувати?

Людину складно вирахувати. Наприклад, на Близький Схід я їздив з попутником, який здавався спочатку таким собі рубаха парнєм. З ним мав проблеми, бо він намагався загравати до дівчат. А там за таке можуть дістати ніж і… Важливо, щоб людина не захоплювалася алкоголем під час подорожі. А ще у мандрівці має бути хтось головний.

Тобто це ви?

Ну, так, звісно. Якщо ти кажеш, що завтра ми маємо прокинутися о 5 ранку, о 5:15 – вийти, а о 5:30 – сісти на автобус, то людина повинна це виконувати. Інакше ми розстаємося.

І вас всі слухаються?

Так. Бо люди бояться у незнайомій країні.

Баку

А у вас самого ніколи не виникало думки: “Господи, навіщо я сюди приїхав?!”

Ні, я ні про що не шкодую.

Індія

Багато таких людей, які завдяки вам захопилися подорожами?

Знаю, що чимало хмельничан поїхали на осеро Сиваш та у заповідник “Асканія-Нова” після того, як я опублікував свої розповіді про ці локації. Хтось захоплений, а хтось – ні, тому що не знайшов ті красиві місця.

Які острахи потрібно здолати, щоб таки почати подорожувати?

Я робив про це опитування для свого блогу. Десь 40% сказали: брак грошей, ще стільки ж – брак часу. Інші варіанти: боюся, не знаю мови.

Ви заощаджуєте гроші на подорожі?

Переважно – ні. Тому що я витрачаю стільки, скільки заробляю. Якщо щось з’являється у тому напрямку, куди мені потрібно, я поступово купую квитки. В один місяць – придбав один сегмент, в інший – другий сегмент. Пощастило, що у мене, як у державного службовця, є матеріальна допомога на оздоровлення. І коли я отримую разом всі виплати перед відпусткою, за ці гроші можу собі дозволити поїхати в Океанію, Африку, чи ще кудиcь.

Ви пов’язуєте своє майбутнє з подорожами? Розглядаєте мандрівки не лише як дозвілля, а і як на спосіб заробітку?

Так, це моя мрія – заробляти, як тревел-блогер. І для того, щоб її наблизити, я дуже багато роблю. Але розумію, це буде не за рік і навіть не за два. Бо це дуже-дуже непростий шлях.

Більше про подорожі Андрія Бондаренка можна почитати у його блозі за посиланням http://andy-travel.com.ua/

Недавні записи

Останні коментарі

Архіви

Категорії

Мета