Ай, ромале! Філософія нелюбові.

А

Групка з п’ятьох жінок пересувається привокзальною площею. Всі у довгих строкатих спідницях та з косинками на волоссі. Всі займаються обманом. Вони – циганки. Тобто ромки. І тролити їх – поганий тон. Бо звинуватять у нацизмі.

Чого ми, українці, такі злі на ромів? Та чи нам одним не подобається цей етнос? Аж ніяк ні.

Періодично Гугл видає. Франція депортувала ромів. Румунія хоче відправити їх у Молдову. Президент Чехії жорстко висловився про ромський спосіб життя. Сумнівно, що всі ці країни зговорилися у спільній нелюбові до одного народу.

Чи можете ви собі уявити, припустимо, українок, для яких притаманно вештатися вулицями і чіплятися до людей: «Дай погадаю!». Чи викликають у нас повагу здорові жебраки працездатного віку будь-якої національності? Навряд чи.

Ось один з недавніх епізодів. Ромське сімейство на зупинці чекає маршрутку. Тато, мати та четверо неохайних дітей різного віку. Малі, щойно бачать мене з пакетиком картоплі фрі у руках, одразу ж підбігають і по черзі гугнявлять: «Цьоця, дай пакюшать!». «З цим проханням до мами і до папи», – відповідаю жорстко. Пакетик коштує 25 гривень. І купувала я його для своєї доньки.

Років двадцять тому ми студентами змушені були тікати від двох нав’язливих ромських хлопчаків, які хотіли вирвати у нас хот-дог. Чи часто до вас з такою вимогою чіплялися українські дітлахи?

Ромське питання – це своєрідний бренд, розкручувати який нині стало модно. Сюжет хмельницького Суспільного про закарпатських ромів на місцевому звалищі має найбільше переглядів. До речі, саме такі цигани якраз і заслуговують найбільше поваги. Бо не жебракують, а важко працюють, сортуючи сміття. Живуть у саморобних хижках. У заможніших є генератори і плити, бідніші готують їсти на відкритому вогні. Під час зйомок півторарічний карапуз плазував брудним асфальтом, лишаючи слід зелених соплів позаду себе. Це їхня реальність. Та цікаво, чи когось з ромів позбавили батьківських прав за таке утримання своїх дітей.

Найкраще житло у бригадира. У нього 11 дітей. А ще він та інші цигани зі звалища ностальгують за Радянським Союзом. Бо ковбаса була дешева. До речі, саме у ті часи ромів насильно соціалізували.

У 2011 р. довелося спілкуватися з ромкою, що жила поруч з Центральним продуктовим ринком. У неї четверо дочок. Мешкала на той момент у будинку з кривим дахом й такими ж вікнами. Без чоловіка. Гроші заробляла роздаванням газет на толкучці. Мріяла … про п’яту дитину. Але щоб це був обов’язково син. Сказала, що наступного разу запросить до хати. А коли вийняла з кишені великий сучасний смартфон, щоб записати мій номер, ми з колегою дружно переглянулися.

Є в Україні і цілком асимільовані цигани. Таких багато у Львові. Вони працюють та живуть у квартирах та звичайних будинках. І я не чула, щоб таких ромів хтось ображав.

Та чи знаєте ви хоч когось з ромів, хто би щось відстоював, мав громадянську позицію, працював над винаходами, висвітлював несправедливість? Хоча є інформація: серед циган вважається неправильним працювати, до прикладу, журналістом.

Вернімося до жінок у спідницях на хмельницькій привокзальні площі. Поруч біля фонтану сидить групка ромських молодиків з цигарками у зубах, які періодично поглядають на строкатих панянок. Це щось на кшталт прикриття. Тобто афера ретельно спланована. Завзяття й розуму на такі штуки вистачає.

Так от – етнос тут ні до чого. Але надто вже багато жебраків й аферистів саме серед циган (до речі, «рома» – це лише одна з груп циганського етносу). І ніхто мене не змусить таких циган любити.  А ще мені би дуже не хотілося, аби через ліволіберальний тиск правоохоронці боялися притягнути таких порушників до відповідальності.

Недавні записи

Останні коментарі

Архіви

Категорії

Мета