“Ми нічиї” – сказав Зураб Аласанія в одному з інтерв’ю. І це найчудовіше що я чула про Національну суспільну телерадіокомпанію України (далі – НСТУ). Бути нічиїм в Україні – це велика розкіш. Яку не всі оцінять. У час, коли НСТУ стоїть з простягнутою рукою через крихітний бюджет, писати про компанію зле – як встромляти ніж у спину. Але не писати – ще гірше.
Зараз в Україні накопичилася сила-силенна людей, ображених на НСТУ. Величезна спокуса і у мене зробити якийсь вкид. Утім, (ой, це слово нам заборонили вживати) далі буде не стільки про кулуарні пристрасті, а про те, чому новинний продукт Суспільного не завжди хочеться споживати.
НЕПОМІТНІ, АЛЕ ЯКІСНІ?
Починалося все обнадійливо. Бо стандарти Суспільного – найпрекрасніші, які тільки можна собі уявити: достовірність, повнота, відділення фактів від коментарів, баланс думок, оперативність, етичність, і відсутність “джинси”. (Джинса у новинах – це прихована реклама, піар якоїсь організації, або окремого посадовця чи бізнесмена).
Суспільне запланувало виробляти брендові новини. Тобто зовні не дуже помітний теле-, радіо- та інтернет-продукт. Але, як то часто буває у поважних брендів, за скромною упаковкою мало бути щось дуже якісне і перевірене часом.
ТЕРПІЛИ?
Всі колишні обласні телерадіокомпанії увійшли у конгломерат Суспільного з дуже посереднім обладнаннням. У 2016 р. працівників зібрали у Києві і одразу ж пояснили: “Ви, чуваки, навіть не згадуйте, що у вас там з апаратурою чи транспортом погано. Бо це нас не колише. І взагалі новини не залежать від фінансування”. Чи так це насправді? Лише частково. Тому що коли у тебе стара камера, такий же штатив і мікрофон з шнуром, а на монтажі все періодично висне, нема програм для автоматизації та масштабування процесів, це неминуче позначається на якості сюжетів. Ще у Києві всіляко підкреслювали доцільність стрімів (прямих включень) з власного смартфону. Про те, що деякі журналісти не могли собі дозволити смартфон, у столиці не здогадувалися.
Гарний матеріал з поганою апаратурою, звісно, зробити можна. Але чи надовго тебе вистачить? Гаразд, проїхали! Будемо терпіти!
КОНВЕРГЕНТНІ!
Скажіть, ви би пішли до лікаря, який зранку рве зуби, в обід вправляє кістки, а ввечері робить операції на мозку? Я би стрємала. А журналісти Суспільного мали бути універсальними – конвергентними. Робити новини і на радіо, і на ТБ, виконувати роль smm-ників, а ще бути ведучими, а інколи операторами. Якщо думаєте, що попередньо ми відвідували тренінги, наприклад, ведучих, то ні.
Насправді чогось аж надто критичного в універсальності нема. Але коли ти щодня (інколи по 12 годин) одною попою на всіх стільцях, нічого не виходить глибоко, а все поверхнево. І все це за дуже символічну ставку кореспондента – 6,5 тисяч гривень. Інколи із ще більш символічною премією. Столична ж верхівка мало у чому собі відмовляла. До прикладу, премії членів правління НСТУ за останній квартал 2017 р. перевищували сотню тисяч гривень. У той час, як у філіях деякі працівники тоді отримували зарплату трохи більше 4 тисяч.
Ще одна з причин поверхневості – велика кількість теле- та радіовипусків, які мають бути абсолютно екслюзивними. І це теж насправді правильно. Але не з тими ресурсами, які наразі є у філій.
Щоб встигнути за оновленнями, стали надавати перевагу коротким матеріалам – інформаціям або коментарям. На повноцінні ж сюжети знову не вистачає людей.
За останній час ви бачили багато дійсно глибоких новин від філій Суспільного, або на Першому UA? Якщо так, я визнаю помилку.
ЧОМУ НЕМА ЧАСУ?
І тут ми підходимо до питання: а що ви всі там робите? Вас же так багато! Оголосивши про наймасштабніше у межах одної української компанії скорочення, Суспільне потрапило у власну пастку. Зараз дуже складно розмірковувати, який відсоток працівників дійсно були зайвими. Деякі з тих, кого не скоротили, самі зламалися (наприклад, авторка цього посту). Деяких, від кого з легкістю спочатку відмовилися, потім попросили повернутися. Деякі пішли у суд та програли. Деякі – навіть виграли.
Але в цілому через дивну корпоративну політику на Суспільному почалася масова втрата кадрів.
ВИ – НІХТО І ЗВАТИ ВАС НІЯК!
Я не знаю жодної корпорації, яка б обрала політику постійного приниження своїх працівників і лишалася при цьому успішною. Внутрішні помилки час від часу ставали надбанням громадськості. До прикладу, коли у спортивному сюжеті однієї з філій з’явився депутат облради (це випадок типової джинси), цьому присвятили окрему статтю. Щоб про огріх дізналася вся країна. Невже така корпоративна етика іде на користь стандартам?
У внутрішніх чатах відбувався ще більший треш. Для того, аби кожен відчув себе бездарністю та какашкою.
Настанови часто були щедро приправлені відбірними матюками. До прикладу, за “зайвий синхрон мера” шеф-редактору погрожували звільненням.
Саме тому з сюжетів зникла і політика. На всяк випадок журналісти перестраховувалися. Згодом Київ звинуватив філії в абсолютній аморфності щодо політичного процесу у країні. Та ще й напередодні виборів.
ЗЕЛЕНІ НАСАДЖЕННЯ “З ФУНКЦІОНАЛОМ ДУПИ”
Занадто прискіпливо на Суспільному ставляться і до тексту. У немислість потрапили не тільки слова “утім” і “відтак”, а й “лише”, “ще”, “вже”, “проте”, “заклад”, “активіст”, “зелені насадження” та багато інших.
Думаючи над словами та лякаючись лайки у чаті, ми інколи втрачали цілісний зміст. Через острах ляпнути зайве на Суспільному стали типовими назви на кшталт “153 лавки встановили працівники такої-то установи”. Ви, побачивши такий заголовок, перейшли би за посиланням та стали би дивитися відео? Я б – ні!
Під забороною були і всі образні вислови. Без винятків. Навіть тоді, коли вони пояснювали, або доповнювали відео. Раніше на тренінгу від BBC британці нам показували кадри зсуву грунту, які супроводжувалися закадровим текстом “Це апокаліптично”. У них це вважалося вищим пілотажем. На Суспільному за такі метафори можна було отримати неабияких бамбулєй.
Нас моніторили з двох боків – “Детектор медіа” (укр. громадська організація) – на дотримання журналістських стандартів. Та медіатренер (фахівець який навчає журналістів) – на всякі чисто телевізійні штуки. Від якості інтерв’ю до композиції.
Інколи бувало – після цілковитого розгрому сюжету медіатренером нас хвалив “Детектор медіа” за стандарти. Когнітивний дисонанс!
Моментів, коли щось було під забороною, а потім знову дозволялося, було чимало. Правила мінялися ледь не щодня.
БЛА-БЛА-БАЛАНС!
Журналістів Суспільного натикати носом у лобіювання чиїхось інтересів неможливо. Проте паралельно із зростанням навантаження від Києва часу на аналітичні сюжети ставало ще менше. Бо ж баланс – це не коли двом сторонам конфлікту дають висловитися по 50%.
Баланс – коли журналіст доклав максимум зусиль при пошуку інфи, аби відтворити достовірну картину. А що ви бачите нині у новинах Суспільного? Переважно сюжети про флешмоби, культурні та спортивні заходи.
Якщо з’являється раптом у випуску акція протесту, то виглядає все приблизно так. Іван Іванич каже: бла-бла-бла. Василь Миколайович каже: блю-блю-блю. Закінчується сюжет на інтерв’ю. Після якого журналіст відрекомендовує себе та оператора. І ШО? – знизує плечима зніяковілий глядач. Та все менше дивиться Суспільне.
SOS
Та навіть за таких умов Суспільному треба допомогти. Оскільки це найчистіший український медійний продукт. Позбавлений фейків, маніпуляцій та впливу чиновників чи олігархів. Коли ми відмилися від репутації прихвостнів облдержадміністрації, то відчували гордість.
На жаль, ані Президент, ані Кабмін, ані Верховна Рада не продемонстрували поки зацікавленості в існуванні такого нетоксичного ресурсу.
А депутати облради, яких представники Хмельницької філії Суспільного попросили зробити звернення до київських можновладців, це просто проігнорили. Ніхто з них також не у захваті від незалежного медіа. Відмінного від кишенькового ХОДТРК “Поділля-центр”.
Як і куди далі попливе цей гіганський корабель? Окрім недофінансування, він може затонути ще й через нищівну корпоративну політику. При якій верхівка конгломерату всередині Суспільного вибудувала своє Суспільство. Де, як у Орвелла, всі рівні, але деякі все ж рівніші. Якщо нічого не зміниться, буде байдуже, що НСТУ – нічия. Вона стане ще й нікому не потрібна.
P.S. Авторка посту 14 років працювала в обласній телерадіокомпанії та у серпні 2018 звільнилася за згодою сторін.
Останні коментарі