За дротом: як потрапляють до СІЗО передачі

З

Щодня з вікна робочого кабінету я бачу цю територію. Білі стіни, шиферний дах, маленькі, мов поросячі очки, віконця. Хмельницький слідчий ізолятор.

Паркан з вулиці Кам’янецької радше смішить. Біля дверей банер з життєрадісною рекламою – “місця для бізнесу” і стрілочка, спрямована на вхід.

На вулиці поруч зі своїм трирічним сином курить жінка. Згодом дізнаюся: вона прийшла на побачення. Я ж тут – аби дізнатися, як у СІЗО потрапляють передачі?

На першу відвідувачку з торбами доводиться чекати хвилин 20. Працівники СІЗО пояснюють: це тому, що четвер – затишшя перед аншлагом. Бо саме у п’ятницю приносять найбільше пакунків (у суботу тут скорочений графік роботи, у неділю – вихідний, а у понеділок – санітарний день). Всього за 2018 рік до ізолятора передали 7 тисяч передач загальною вагою близько 85 тонн.

Передачі приймають у спеціальній кімнаті дві інспекторки. До паску однієї з них причеплена дубинка. Працівниці вдягнені у білі халати, під якими форма.

Приміщення, де все відбувається, невелике і щойно відремонтоване. В одній стіні – віконце, крізь яке і передають пакунки. З іншого боку кімнати – інструменти, що на перший погляд здаються страхітливими – поряд з ножами і ножицями щось схоже на шила. Інспекторки пояснюють – все це для перевірки передач.

Жінка з пакунками боїться потрапити у кадр, і ми обіцяємо не знімати її обличчя. Вона вірить не одразу. Але згодом все ж починає передавати принесене у віконце – кожну річ окремо. До цього відвідувачка заповнила спеціальну форму, де вказала перелік продуктів та їхню приблизну вагу.

Одна з інспекторок звіряє речі зі списком, зважує їх, а точну вагу записує. Засуджені можуть отримувати передачі без обмежень за вагою. Підслідні – не більше 50 кг на місяць.

Вміст передачі солідний. Речі особистої гігієни – засіб для миття посуду, зубна паста, мило, туалетний папір. Багато пачок із сигаретами. Все разом, ймовірно, вартує більше тисячі гривень.

Де ж вони курять? – запитую у працівників СІЗО. -Так у камері ж і курять, – кажуть

Така практика видається дивною. Можна лише уявити, який штин стоїть у досить тісній камері!

Найбільше крізь віконце передають харчів. У шлунку починає зрадницьки булькати. Окрім чаю й кави, різні види м’ясної продукції. Квашена капуста у пластиковій банці. Печиво і пончики. М’ясо й хлібобулочні вироби ріжуть, капусту штрикають тими “штрашними шилами”. Працівники кажуть: якщо поштрикати аж надто ретельно, той, кому адресована передача, може обуритися.

Виявляється, за 2018 саме під час оглядів передач зафіксували 11 спроб передати у СІЗО заборонені речі, у січні 2019 – іще одну.

Можуть маскувати у фруктах, овочах, хлібі. Вирізають там таємні кишені. Можуть зашивати у речі, у взуття, – розповідає заступник начальника Хмельницького слідчого ізолятора Вадим Остапюк.

Намагаються передати сім-карти. А ще – сухі дріжжі. Вони теж заборонені. Оскільки, як пояснюють у СІЗО, можуть використовуватися для виготовлення напоїв з градусом.

У випадку виявлення спроби передачі заборонених речей у СІЗО викликають працівників Хмельницького відділу поліції, які складають протокол. Якщо було намагання передати, скажімо, наркотики – йдеться про кримінальну відповідальність.

Окрім того, періодично фіксують спроби перекинути заборонені речі через паркан. Найчастіше йдеться про алкоголь. За словами працівників ізолятора, такі пакунки потрапляють до СІЗО з боку вулиці Кам’янецької.

Цікавлюся, на що розраховують “перекидатори” пакунків? Виявляється – на те, що передачку заберуть ув’язнені під час прогулянки, або роботи у дворі.

Вже цього року була й спроба передати у СІЗО 15 пляшок спиртного. Їх готувалися перекинути через паркан з боку “Либідь-Плази”. У СІЗО запевняють: пляшки знищили, але тих, хто збирався їх перекинути, затримати не вдалося.

Передачу, за оглядом якої ми спостерігали, пакують у торби, додаючи документ з переліком речей. Пакунки віддають охоронцю. Він несе все у корпус з камерами.

Наостанок цікавлюся, як поживають відомі тутешні “сидільці”. Той, що потрапив сюди у червні, за словами працівників СІЗО, вже трохи адаптувався та став менше думати про відсутність сенсу життя. Про іншого (який сидить більше трьох років) всі знають: він – лише цап-відбувайло, що виконував вказівки “того хлопця”. Але це вже зовсім інша історія.

Повертаюся назад та знову дивлюся на СІЗО з вікна: старовинна будівля з маленькими віконцями тоне у тумані. Як добре все ж бути на волі…

Недавні записи

Останні коментарі

Архіви

Категорії

Мета