Починалося все добре. Як швидкий і простий спосіб обміну важливими повідомленнями. Та ще й можливість зустрітися усім членам однієї спрільноти, не витрачаючи на це час та зусилля. Достатньо лише мати Вайбер на смартфоні і вуаля – вирішуєш питання, не виходячи з дому. Але якби ж то все було лише так.
Вайбер з часом став індикатором вад. Всі приховані людські “кабяки” тут – як на долоні.
Зараз я у восьми Вайбер-чатах. Бувало й більше. Розповім, чому з деяких зовсім видалилася. А з інших давно хочу. Показово: білішість з тих, хто взяв участь у моєму голосуванніна Фейсбук, вважають вайбер-чати марнуванням часу. Серед опитаних – представники різних провесій. 
На мою думку, найефективніші – професійні вайбер-чати. Наприклад, журналісти рідко спамлять. А якщо інколи хочуть написати щось не у тему, то обов’язково з гумором і небагато.
Тематичні чати не настільки чисті. З одного, який об’єднував користувачів питанням опалення у місті – довелося видалитися, бо там почати писати більше чомусь про щеплення та кабінети якихось цілителів. Багатотонні заруби засмічували особистий простір та вводили в оману.
Ще один момент, який напружує – привітанння. Одноманітні зображення “пресвятих богородиць” та інших подібних картинок сприймаються, не як прояв уваги та шани. А радше як спосіб об’ємного спаму.
І нарешті найбільш обурливе – вимоги та образи. “Скарбниця” такого бруду – це батьківські чати, де панують жінки. Як тут не згадати Чарлза Буковскі з його “Таке їство Жінки. Їм подобається взаємообмін брудною білизною, трішки ору та драматизму. Потім – обмін обіцянками”.
У момент розслаблення ти отримуєш несподіване: “Як можна було подарувати вчительні на День вчителя від класу лише __стільки-то___ гривень?! Навіть у садочках нема таких сум!”. Або інше: “Давайте не будемо економити на дітях. І тому купимо їм (потрібне підставити)”. Найсмішніше у цьому, що діти сприймають все геть інакше. І жодному з них навіть на думку не спаде ображатися на не надто екслюзивний чи дешевий подарунок, якщо такий же буде і у інших однокласників.
І ти розумієш: все, проти чого просунуті українці боролися роками, процвітає ось тут – у головах деяких батьків. У той час, як ти наївно думала, що живеш вже в іншому соціумі.
Хоча я навчила себе відчувати повагу та вдячність до тих, хто все організовує. Бо це теж величезна відповідальність.
До з’ясування ж стосунків досі не можу звикнути. І серце щоразу тьохкає, а рука хоче написати гнівний месседж. Або назавжди вийти з чату, щоб не бачити цю дикість. Єдине пояснення, чому можна все це писати – нудьга. Навряд чи людина із захопленнями стане годинами обговорювати всяку хрінь у чаті.
З досвіду знаю: краще оберігати свій час та емоції. Сперечатися у такому форматі – майже завжди марно. Водночас відшукати корисну для себе інформацію у хаосі звинувачень, привітань, спаму та мімімішок надто складно. Тому, якщо така переписка приносить більше роздратування, краще, як на мене, з неї видалитися.
Останні коментарі