Заборонений: Стус проти фантомасів

Він цитує Лєрмонтова, поважає Пастернака та зневажає Тичину. Шкодує, що поки інші себе підпалюють на знак протесту, сам якось не так бореться. Він кохає дружину, але любить платонічно художницю й правозахисницю Аллу Горську. Таким ми бачимо Василя Стуса у фільмі “Заборонений”.

Стус – вже більше, ніж історична постать й поет. Це герой. Уособлення спротиву радянській системі. Всім дисидентам дисидент. І, ясна річ – кіно про таких персонажів знімаються з іншим підходом, аніж якісь побутові мелодрами. І стрічки такі, безумовно, потрібні. Проте…

У “Забороненому” реалізовані всі “хвороби” сучасного українського кіно. Неорганічність озвучування, скупий відеоряд, поверхневість та надмірна пафосність. Особливо все це помітно на початку фільму. Перший епізод знайомства з майбутньою дружиною у метро дає боязку надію на подальшу чуттєвість. Але ж ні: всі півтори години перед нами – людина-плакат, людина-гасло. Всі сміються з радянського підходу або мексиканських серіалів періоду молодості Вероніки Кастро, але ми недалеко від того відійши. Героїчний герой та лихий лиходій. А сумні епізоди приправлені надмірно сумною музикою – це наче сміятися після слова “лопата”, а плакати – коли заграє мінорне піаніно.

Людині-плакату протиставлені КДБісти, більшість з яких чомусь… лисі та нагадують численних клонів Фантомаса. Ця навмисна умовність класно виглядала би, якби фільм вирішувався у жанрі “коміксу”, де нема напівтонів.

З відеорядом першої частини кіно – справжня біда. Її можна пояснити хіба що обмеженим бюджетом, який не дозволив реалізувати натурні зйомки із відтворенням епохи 60-тих років. Відсутність натури перекривали архівним відео Києва тих часів. Цей прийом виглядає, мов невміло вклеєна на альбомний аркуш аплікація.

Сцена суду точно відтворена за документальними матеріалами. До речі, актор, що зіграв адвоката-Медведчука – той же, що у “Дикому полі” втілив головного лиходія Владлена Марленовича. Прізвище адвоката у фільмі не називають, бо пан ідеолог “Опозиційної платформи” не дав дозволу.

Трохи краще справи з другою частиною, де події на території в’язниці. Тут теж є лисі “фантомаси”, але разом з ними – яскравий образ КДБістки Віри Холод. Цікаво, що найорганічніший персонаж фільму – не історичний, а вигаданий. Переконливою вийшла і гей-парочка тюремників.

З дивних моментів – недоречні флешбеки у минуле, несподівані часові перестрибування, відсутність пояснення – чому Стус був борцем? Звідки те у ньому визріло? Вже згадана картонність головного персонажу та його дружини.

З плюсів: схожість акторів з реальними історичними персонажами, багато поезії, показані важливі віхи в історії українського дисиденства, досить переконливий образ Алли Горської.

Поки що сучасне українське кіно порадувало мене лише “Кіборгами”. “Заборонений” розглядаю лише, як непогане ознайомлення з епохою 60-80 років та приводом почати читати Стуса.

КОМЕНТАРІ

Про автора

Русіна Світлана

Журналістка-універсалка. Блогерка. Є досвід роботи на різних медіа-платформах: газеті, радіо, інтернет-сайтах та 14 років на хмельницькому телебаченні.

Недавні записи

Календар

Жовтень 2019
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
« Вер    
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031