Нещодавно дізналася: деякі мої пости про політику викликають роздратування. Друзі, я завжди пишу про те, що хочу. Зараз – хочу про Кошулинського. Це величезна розкіш – робити за бажанням, а не під примусом. І я нею користуюся.
Всі 4 з лишком десятки кандидатів у Президенти для простоти сприйняття для себе посортувала на 4 купки. У першій – нинішній гарант, якого я систематично не підтримую від 2014 року. У другій – відомі українські політики, яких не розглядаю у якості Президентів. Серед них, зокрема: Тимошенко, Бойко, Зеленський, Шевченко, Ляшко. У третій – не надто відомі персони, які просто не мають шансу набрати достатньо голосів. У четвертій – три кандидати, які, на мою думку, гіпотетично були б непоганими очільниками держави. Серед них – Кошулинський. (Упс, поки я писала блог, двоє злилися в одного).
Цей пост виник тому, що агітації за Кошулинського багато у Хмельницькому. Але майже вся вона якась … дивна. Очевидно, що за цим кандидатом не стоять великі гроші, як за Петром Олексійовичем, чи Юлією Володимирівною. У “Свободи” нема можливості нафаршувати своїм кандидатом всеукраїнський медіапростір. Її туди просто не пустять.
Тому місцева влада агітує за свого партійця дешево й сердито. Виборчі стенди строкаті від одноманітних плакатиків із зображенням сивого, симпатичного та стрункого чоловіка. У наметиках – місцеві депутати та посадовці роздають газетки про Кошулинського. Ймовірно, агітують і якимись іншими не надто вишуканими способами. “Свобода” – вона така. Наче і правильна. Але часто топорна й грубувата.
Таку агітацію можна пояснити й ідеологією “Свободи” – дійти до кожного. Вони позиціонують себе, як партія людей, та пишаються своєю розгалудженою партійною мережею.
З одного боку – без партійної підтримки кандидат не зможе бути на плаву. З іншого – саме через приналежність до “Свободи” Кошулинський може втратити значну частину своїх ймовірних прибічників. Бо “Свобода” за своєю сутністю дуже неоднорідна. Є у ній і щирі націоналісти, що пройшли Революцію Гідності та воювали, не шкодуючи життя, у зоні АТО/ООС. А є ситуативні люди, які доєдналися до партії з корисливих мотивів та мають дуже сумнівну репутацію (зараз я не стільки про Хмельницький, скільки в цілому про Україну).
Кошулинський – для “Свободи”, як адвокат… самі знаєте, кого. Навіть якщо кандидат не пройде, партія завдяки йому отримає непогані бонуси для проходження у Верховну Раду на майбутній парламентських виборах.
Отож чому Кошулинський непоганий? Тут я зібрала всяку різну інфу про нього. Не лише позитивну. Але зокрема і таку, яку навряд чи оприлюднить “Сводобода”.
- Якщо ви спробуєте знайти компромат на Кошулинського, то у вас… це вийде. Але все це несуттєві проколи. Наприклад, за інформацією Руху “ЧЕСНО” він є прогульником засідань комісій Львівської міської ради 6 скликання. А також не надав біографію, список помічників депутата та приймалень на прохання Руху “ЧЕСНО” у 2012 році. Окрім того, у грудні 2015 р.
він влаштував бійку на засіданні, де обговорювали проблеми з громадським транспортом. - У 2013 році фракція Партії регіонів збирала підписи за відставку Руслана Кошулинського з посади віце-спікера Верховної Ради. Регіонали пояснили це незадовільною роботою свободівця та його ідеологічними вподобаннями. Як на мене, те, що Кошулиснький муляв ригам, нормально його характеризує.
- Також є інформація про те, що Кошулинський у ВО “Свобода” є посередньою ланкою між бізнесом–спонсорами політичної сили і самою “Свободою“. Теж досить посередній копромат, я би сказала.
- На форумі знайшла інфу, що нібито Кошулинський дотримується точки зору: націоналістам у владу не можна, бо вони там стрімко курвляться. Якщо він так дійсно думає, то це нормальна відвертість. Не думаю, що “Свобода” при владі – це поціновувачі плюралізму думок та виважені користувачі можливостями медіапростору. Залишається лише сподіватися, що сам Кошулинський спробує стати білою вороною.
- Кошулинський подався добровольцем на Схід країни. На питання про те, чи не пов’язано це випадково з партійним піаром, він відповів ось так: “Ну і що з того, що я був депутатом? В армії всі однакові. І куля теж не питає про твоє суспільне чи соціальне минуле. Якщо не загинув, то значить, ти не воював?! Не переживайте, війна ще не скінчилася”
- Кошулинський програв Садовому на виборах у Львові. Але сам вважає, що з незначним відривом. Про Садового каже: той мав непогані стосунки з “папєрєднікамі”. Від себе додам – такі ж непогані стосунки мав з ригами і Петро Олексійович.
- Статки у Кошулинського, згідно з декларацією за 2018 рік, досить скромні. Близько 100 тисяч – власна зарплата на партійній роботі. Мізер – на вісотках від вкладень. Натомість більше 180 тисяч гривень заробила дружина. Скромна автівка. 1 будинок на понад 200 квадратів, гараж, теплиця та альтанка. Трохи заощаджень у гривнях та понад 7 тисяч доларів.
- Має досить чітку й виважену політичну програму. Ось деякі пункти: скасування недоторканності президента, народних депутатів та суддів; пропорційна система виборів до ВР за відкритими списками; держконтроль над природними монополіями; шкала оподаткування: малий бізнес ‒ малі податки, великий бізнес ‒ великі податки; монополістів електро-, газо-, тепло-, водопостачання повернути державі або громадам; гроші та майно заробітчан вважати інвестиціями й не оподатковувати….
- У зовнішній політиці це:
Визнати Росію державою-агресором “на всіх рівнях світової дипломатії“, розірвати дипломатичні відносини та усі міжнародні договори з РФ, не відновлюючи їх до “повної деокупації”, а також створити міжнародний трибунал з розслідування злочинів проти людства, здійснених РФ у ході агресії проти України.
На завершення. Часто донька мене запитує щось на кшталт: “А 100 гривень – це мало, чи багато?” І я їй завжди відповідаю: завжди буває по-різному, тож треба оцінювати у контексті. Для когось це просто мізер на п’ять хвилин. Для іншого – сума, на яку можна жити кілька днів. Мушу визнати – неідеальний Руслан Кошулинський виглядає гідно у порівнянні з більшістю суперників.
Це НЕ політична реклама. 🙂
Останні коментарі