Ужгород: огризок радянщини на межі з ЄС

Цей пост про те, як просто зіпсувати враження. Якщо у міста непривабливе обличчя, то весь “організм” вже навіть розглядати не хочеться. Хоча за потворним фасадом цілком вірогідно може ховатися щось прекрасне.

Ми з сином потрапили в Ужгород наскоком – всього на один день. Перше, що кинулося в очі – банери з рекламою “Опоблоку”. Згодом таксист нам розповів, що у мультинаціональному обласному центрі всім до політики фіолетово. Люди зневірені і водночас готові повірити абикому – навіть папєрєднікам.

Спорткомплекс “Юність” вразив навколишньою територією – якісь будяки і розвалюхи. Багато розвалюх.

Сам таксист, відрекомендувавшись земляком “з іменем Януковича та Ющенка”, обіцяв відвести нас задешево. Зрештою за кілометр і ще трошки злупив 70 гривень. Чому не скористалися гугл-картою? Погоджуюся, це було чи не єдине затьмарення мого мандрівного розуму. Бо я весь час ретельно звіряюся з інтернетом. А тут просто не захотілося, щоб син тягнув незручну валізу зі шпагами, маскою та костюмом. Назад ми верталися пішки – фотографували та обговорювали побачене.

Власне, вся прилегла до залізничного вокзалу локація – це суцільне розчарування. Всюди віддерта плитка.

Сумні тротуари, подекуди без асфальту, і автодороги з вибоїнами.

Скрізь якісь пустирі зі стрьомними парканами.

На автовокзалі теж, як після бомбардування. Згадався наш Кам’янець-Подільський. Який в цілому за останній час відчухали. Але з автовокзалом там теж не склалося. Прибуваєш у туристичну мекку і на тобі.

Переповнені урни зі сміттям. У середмісті Хмельницького таке буває лише у святкові дні.

Навколо зупинки громадського транспорту, мабуть, попрацювали кроти.

А це готель “Закарпаття”. Таксист запевнив, що його викупив місцевий аторитет, обіцявши реконструювати. Але щось пішло не так. Тепер навіть пам’ятнику боляче 🙂

Церква неначе намається трохи покращити сприйняття міста.

Та де там. Якщо зовсім поруч ось така “заброшка”.

А вітрини магазинів – десь на рівні пе/ге/те, але аж ніяк не міста обласного значення. Сільмаг, їй-бо.

До речі, звідси до кордону зі Словаччиною 2 кілометри. Про Ужгород забули? Спеціально занедбали?

Щоправда, залізничний вокзал нічогенький.

Вразила порожня платформа. Немов після апокаліпсису. На годиннику – 18:30.

Підхід до платформ – з підземного переходу. Як у всіх нормальних містах. Здається – лише щодо Хмельницького в “Укрзалізниці” стався напад амнезії.

Я знаю про сакури, раптом що. І той рвач-таксист нас запрошував приїжджати у квітні, бо тоді завдяки квітучим деревам в Ужгорожі казково, бомбезно, неймовірно.

“У вас не буде другого шансу, щоб справити перше враження” – саме ці слова залізної леді Маргарет Тетчер чомусь пригадалися після подорожі. Але попри все дуже хочеться повернутися знову, щоб написати геть інший відгук.

Утім, навіть якщо старовинна частина міста із набережною, музеєм, замком, кав’ярнями і здатна зачарувати туристів, то все одно просвердлює думка: щось у цьому туристичному місті на околиці країни іде не так, як треба.

P.S. Вінниця і Тернопіль полюбилися одразу.

КОМЕНТАРІ

Про автора

Русіна Світлана

Журналістка-універсалка. Блогерка. Є досвід роботи на різних медіа-платформах: газеті, радіо, інтернет-сайтах та 14 років на хмельницькому телебаченні.

Недавні записи

Календар

Червень 2019
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
« Тра    
 12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930