Щось саме руйнується, інше – трощать люди. Питання лише у тому, чому це одразу не ремонтують. Або не прибирають. 
Поштовий ящик на фото вже давно дихав на ладан. Стояв він тут, скільки пам’ятаю – з тих часів, як Вайсера ще була Тельмана. Іржавів та деформувався. А наприкінці жовтня 2018-го опинився на землі. Так лежить вже тиждень.
Пошта у нас досі працює. І досі є якісь розсилки. Але таке враження, що це архаїзм. Старіший від Пєчкіна. 
Хоча у країнах ЄС ця структура функціонує значно потужніше. До прикладу, у Німеччині ледь не кожна родина отримує поштою періодичні видання. А у Голландії поштою відправляють навіть деякі аналізи. У нас же, я так розумію: якщо ящики ніхто не намагається одразу ж полагодити, вони не потрібні.
На фото нижче – двір звичайної хрущівки на Зарічанській. Поряд купа магазинів, ресторанів, офісів. А от вікна цокольного приміщення у такому побитому вигляді вже давно. 
Чому пишу про такі, здавалось би, несуттєві речі? Бо, по-перше, цікаво спостерігати, як розширюється межа вседозволеності. А по-друге – наскільки поглиблюється наша байдужість до цієї вседозволеності.
Останні коментарі