Він вважає себе представником субкультури “horror metal”. Любить вдягатися у чорне, має пірсинг та довге волосся, зав’язане у хвіст. 37-річний донеччанин Кирило Фільчаков майже 4 роки живе у Хмельницькому. За цей час встиг попрацювати у п’ятьох місцях та недовго погостювати у харківських родичів. Для блогу чоловік розповів про події 2014 року у Донецьку та своє ставлення до Хмельницького.
Скажи, чому у 2014 році ти вирішив приїхати саме у Хмельницький? Тебе не лякало, що це все ж західна Україна з досить консервативними традиціями. А тутешні жителі з недовірою ставляться до представників субкультур?
Я ніколи не вірив у казки про страшних бандерівців. І раніше приїжджав сюди до друзів. Мої уявлення про Хмельницький від 2014 року не змінилися. Навіть стали ще кращими. Бо тут добре розвинена побутова культура. Це означає уступати місце у громадському транспорті, правильно переходити дорогу, не лаятися. Нетривалий час я працював тут на будівництві. І помітив, що навіть серед простих робітників багато інтелігентних людей.
У Хмельницькому менталітет європейський. Діє принцип: “Ти не лізеш до мене, а я не лізу до тебе”. А не так, як у росіян – всі мають бути однаковими і ще й один на одного доносять.
Інколи на вулиці я ловлю якісь погляди на собі. Але майже ніколи ніхто не висловлювався з приводу мого стилю. Єдиний раз жінка, у якої я колись мав знімати квартиру, побачила сюжет про мене, і їй дуже не сподобалося, що я переселенець. Потім, коли ми випадково зустрічалися на ринку і у центрі, вона чіплялася до мене, намагалася налаштувати проти мене знайомих.
Єдина моя хибна думка про Хмельницький: я чомусь вважав, що тут значно більше україномовних жителів.
Добре, тоді що у Хмельницькому тобі не до вподоби?
Якщо чесно, то це все те, що можна віднести до загальноукраїнських проблем: низькі зарплати, високі ціни на комуналку та продукти харчування. На ту ж гречку, наприклад, яка зібрана ще кілька років тому, вартість росте “від фонаря” . Тобто це речі, які б мені не сподобалися і в будь-якому іншому українському місті – Харкові, чи Кіровограді.
До речі, про Харків. Я знаю, що ти трохи жив і там. Чому не залишився?
Я вирішив пожити там, бо виникли тимчасові негаразди із житлом тут. А під Харковом у родички нормальна квартира. Але я завжди знав, що там не лишуся, а повернуся сюди.
У Харкові насправді дуже не люблять вихідців з Донецька. Навіть квартиру у місті для переселенців знайти дуже важко. Багато хто так і пише “Людей с донецкой и луганской пропиской просьба не беспокоить”.
Є у харків’ян ревнощі. Це пов’язано з тим, що Донецьк колись перетягнув на себе статус культурної столиці. Там же багато проектних інститутів працювало. Тобто був великий прошарок інтелігенції, науковців.
В Донецьку, звісно ж, лишилися приятелі, спогади. Не було ніколи такої думки поїхати глянути, як там?
Туди б мене впустили, а назад, швидше за все, не випустили б. Ще коли все тільки починалося, у 2014 році, я у себе на сторінці Фейсбук постив демотиватори про “русский мир”. Типу щоб їхніх солдатів танки переїхали. І якщо хтось тоді зробив скріни, він вже про це повідомив у відповідні структури. Плюс всі знали мою проукраїнську позицію. У 2004 році я не приховував, що підтримую Помаранчеву революцію та Ющенка.
У ДНР зараз дуже популярне стукачество. Неблагонадійних вносять у базу. На блокпостах вже давно не п’яні ополчєнці, і все комп’ютеризовано. До того ж я працював у Хмельницькому на державному телебаченні. А значить, у їхньому уявленні пропагував українську владу. Тобто висока вірогідність, що моє прізвище у чорних списках.
У Донецьку ти пробув до грудня 2014 року. Як жилося тоді при ДНР? Не пропонували стати ополчєнцем?
Двічі пропонували. Одного разу на вулиці зустрів одного у шльопках і з автоматом. Він цікавився, чи не хочу я теж послужити ДНР? Але я сказав, що у дитинстві впав з коня. А потім ми знайшли спільні музичні вподобання і він від мене відчепився. Вдруге у місті я натрапив на перестрілку. Може, вона навіть була спеціально влаштована для російського телебачення. Бо вони тоді часто робили такі інсценізації. Мені зробили зауваження про зовнішність, а один з ополчєнців на повному серйозі запропонував приєднатися до них у якості кулеметника. Але потім, придивившись до фото на сторінці мого паспорта, вони побачили, що у мене косоокість (за окулярами у житті майже не видно – прим. автора)
У Донецьку серед місцевих дійсно тоді було багато бажаючих від’єднатися від України?
Я б так не сказав. У Харкові, на мою думку, не менше, а, може, й більше поціновувачів “русского мира”. Проблема у тому, що Харків не здали, а Донецьк і Луганськ здали. Тобто “русский мир” зараз там не тому, що хтось його реально туди кликав. А тому що він сам туди прийшов. Навесні 2014 року у місті почало з’являтися багато росіян. Їх можна було розпізнати за вимовою і лексикою, яку вони вживали. До прикладу, мене запитували, як кудись пройти, звертаючись “братушаня”. Наші так ніколи не говорять.
Багато донеччан вважають себе українцями. Справжніх українофобів там небагато. А проблема влади у тому, що ніхто не працював з цим регіоном. Не сіяли українське. Не обробляли цей грунт правильно. Тому і виросло не щось корисне, а бур’яни.
Кажуть, що Партія Регіонів відроджується. На сторінці Фейсбук у них є якась активність, збільшується кількість підписників. І на рівні реєстрації місцевих осередків теж є зрушення. Як би ти це міг пояснити?
Я сам чув у хмельницькому тролейбусі, як бабуся казала: “Ой, так важко стало жити. Нехай би вже був знову той Янукович”. Зараз у Партії Регіонів дійсно стало більше прихильників. Навіть тут. 
Яким ти бачиш майбутнє Донбасу?
Мені здається, представникам влади зручне нинішнє становище. Вони відмежували невигідний для себе електорат. А заразом створили логічне пояснення: всі негаразди у країні через війну. Тому я не думаю, що на Донбасі незабаром щось зміниться.
І наостанок дуже непросте запитання. Деякі вважають: такі стрічки, як “Донбас”, можуть відродити нову хвилю несприйняття переселенців. Як ти вважаєш, чи досі поляризоване українське суспільство?
Думаю, перед виборами ця конфронтація тільки поглиблюватиметься. Це одна з технологій. На жаль.
Останні коментарі