Фільм “Дике поле”. Не влазь! Уб’є!

У Хмельницькому показали “Дике поле”. Український фільм. За українським романом Сергія Жадана. Українського режисера Ярослава Лодигіна. І з українськоми акторами. Оскільки така концентрація українського на великому екрані рідкість, то я відчуваю урочисте тріпотіння, створюючи відгук про це кіно. Але суцільного меду не буде.

Запрошений до кінотеатру ім. Т. Шевченка режисер Ярослав Лодигін після перегляду зізнався: над фільмом працював сім років. Зйомки відбувалися тогоріч саме у тому місці, про яке йдеться у романі Жадана “Ворошиловград” – Старобільську. І у кіно задіяні зокрема і місцеві жителі. 

Донбас – у тренді. Не далека історія, а те, що зараз болить. Жадан теж модний. Тому, обравши два таких брендових компоненти, можна чекати касовості – глядач любить впізнаване.

Я майже шість років створюю відгуки про фільми і добре знаю – спойлерити поганий тон. Сюжет оціните, як схочете, самі. Мені у фільмі сподобалася атмосферність. Вся ця безпросвітна совковість Донбасу: скульптури, плакати, старі авто. Така ж стара заправка. Портвейн. Вирізки на стінах. Телефонні апарати з циферблатом. А це на хвилиночку – аж 2010 рік. Тільки все ж не зрозуміло, чому у головного героя не було мобілки. Хоча б простенького моноблока “Моторолла”. 

Такі ж колоритні й персонажі. Камера, неначе милуючись, бере дуже крупно порепане обличчя водія Колі, бухгалтера Олі, та демонічного Марлена Владленовича. Спільний епізод цього персонажа та головного героя у поїзді – один з кращих моментів фільму.

Гротескність подій на дійових осіб нагадує італійський неораелізм. Також сподобалася і насичена іронією зустріч з “агрономами”.

Приваблива  й ідея – захищати своє. Нехай навіть і герой має репутацію лузера. Тут, на жаль, для мене плюси закінчуються.

Жадана, як автора, вирізняє деяка рваність. Я не знаю, добре це, чи погано. Але таке враження, що сценарій не набув ознак адаптації під кіно. Епізоди – наче погано зшиті шматки. Або пазли, які не ідеально підходять один до одного.

Музика… Ммм… Пам’ятаєте російського “Брата”? От щось таке нас чекає і у “Дикому полі”. Абсолютний комбікорм від італійської “Фелічити” до якогось українського блатняка. При чому вочевидь простежується принцип – сумний сум та радісна радість. Тобто от вам веселий епізод під бадьору музичку. І навпаки. А це для такого метафоричного фільму досить примітивно.

До речі, про метафори. Назва “Дике поле”, як я розумію, – це вже макрообраз донбаського бєспрєдєла. Тому цілком логічно чекати й інших потужних інакомовлень. Сумно, що деякі вдалі моменти вистрілюють не до кінця. Наприклад, епізод з вершниками у тумані режисер пояснив, як простий глюк героя, що наковтався снодійного. А зовсім не передчуття якогось ординського нашестя. Для мене ці примари були пострілом в нікуди.

Ще сиріші епізоди з похованням тещі, де поруч з гробом купа різного барахла. Та особливо фінал з “отче”, роль якого зіграв відомий актор Олексій Горбунов. Фінальна проповідь з ізриганням вогню – не приший кобилі хвіст. Глядача не підготували до цієї жирної крапки. 

Темпоритм фільму тягучий. З безкінечними паузами та провисаннями після кожної репліки. Режисер пояснив, що саме так спілкуються у провінційному Старобільську. І саме таку строкату музику слухають скрізь в Україні. Але ж кінореальність відрізняється від звичайного буття художнім переосмисленням. Якого у “Дикому полі” майже не було. Метафора ж заради самої метафори виглядає претензійно та недоречно. Можливо, так відбулося тому що режисер геть молодий.

Чи рекомендую для перегляду? Звісно. Думайте самі, вирішуйте самі!

P.S. Забула написати про матюки. “Х*й” заради х*я приблизно те ж що, і метафора заради метафори.

КОМЕНТАРІ

Про автора

Русіна Світлана

Журналістка-універсалка. Блогерка. Є досвід роботи на різних медіа-платформах: газеті, радіо, інтернет-сайтах та 14 років на хмельницькому телебаченні.

Недавні записи

Календар

Вересень 2020
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
282930