Вже більше тижня семирічна донька закидає мене питаннями на кшталт “як мені добитися хлопчика?”. Бо ж свято. А коли я скептично висловилася про День Валентина, вона образилася і резюмувала:
Просто у тебе є тато. І більше тобі нікого не треба.
Об’ємні, полум’яні, звабливі. У магазинах, кінотеатрах, школах. Зверху і збоку. З підсвіткою і без. Серця… Серця… Серця…
Комерціалізоване кохання у день смерті (або поховання) св. Валентина. 14 лютого ти мусиш відчути колективне щастя, прямо як у платонівському “Котловані”. Інакше – лузер.
Цей день нещадніший за Геловін. Бо там достатньо страхітливого гриму та якоїсь чудернацької деталі гардеробу, аби доєднатися до свята та відчути себе частинкою спільного дійства. А спробуй-но придбати собі… Ні, не когось для тимчасових тіло-рухів. А Кохання.
У цей день завищених сподівань самотнім лишається ховатися, вдаючи байдужість. Никати своє живе серце подалі від штучних глянцевих сердець. Об’ємних, полум’яних, звабливих. З підсвіткою і без.
P.S. Кохання вам, короче. І не лише завтра.
Останні коментарі